Час змін — це період, коли треба швидше зорієнтуватися, розібратися в сутності змін та мати чітке розуміння того, що відбувається і як діяти далі. Реформа освіти передбачає суттєву перебудову системи освіти як такої. Ці зміни стосуються педагогів, дітей та батьків. Змінюються форми, методи, засоби, ціннісні позиції та концептуальні засади організації освітнього процесу, а головне — результат: педагогіку знань змінює педагогіка компетенцій. Тобто вирішального значення для дитини в її майбутньому дорослому житті набуде не багаж знань, а здатність ними скористатися, застосувати їх у конкретних умовах на користь собі, справі, громаді, країні. Оскільки ці зміни стосуються всіх учасників освітнього процесу закладів освіти, спробуємо розібратися та відповісти на запитання: Що є сутністю поняття «наступність»? Хто має її забезпечити? На кого орієнтуватися це зробити?
Чому виникла потреба наступності
Структуру Нової школи визначають вікові періоди життя дитини та відповідні рівні освіти, яку діти здобувають у закладах освіти різних типів (Схема). Основою є дошкільна освіта — 0 рівень. За нею слідує загальна середня освіта, яка передбачає три рівні:
• 1 рівень — початкова,
• 2 рівень — базова середня,
• 3 рівень — профільна середня.
Кожен рівень освіти об’єднує два цикли. Це дає змогу конкретизувати освітні завдання та враховувати фізичні і розумові можливості дітей. Структура Нової школи передбачає чітку послідовність здобуття дітьми освіти. Цю послідовність має забезпечити наступність, сутність якої в тому, що кожний наступний рівень освіти має спиратися на ті здобутки та надбання, які діти набули на попередньому. Не випереджати їх, не нівелювати їх, не замінювати, а грунтуватися на них та продовжувати рух уперед на своєму рівні освіти.
Педагоги закладів дошкільної освіти та початкової школи мають:
• знати завдання та очікувані результати свого рівня освіти;
• цікавитися змістом освіти попереднього/наступного рівня;
• адаптуватися до рівня досягнень дітей, їх обізнаності;
• змінювати освітнє середовище;
• розвиватися та самовдосконалюватися.
Кожен рівень освіти слід розглядати як самодостатній. Він не є підготовчим до наступного.
І в дошкільні роки, і в початковій школі дитина живе, а не готується до майбутнього життя. І від того, наскільки якісно та цікаво вона проживає ці роки, залежить чи ефективним буде подальший розвиток і становлення особистості дитини.
У чому багатоплановість поняття «наступність»
Наступність — це послідовність, зв’язок етапів та ступенів розвитку, збереження окремих ознак чи цілих характеристик при переході від попереднього до наступного (нового). Наступність передбачає взаємозв’язок, систему роботи, опору на попередній результат, послідовне опанування нового та систематичність знань.
Дотримання послідовності впорядковує, забезпечує безперервність освіти. Наступність дає змогу:
• визначити перспективність розвитку дитини,
• конкретизувати подальші дії,
• підготувати до засвоєння нового.
Педагог має раціонально використовувати свій час взаємодії з дітьми. Важливо пам’ятати, що не можна пропускати кроки в розвитку, вихованні, навчанні дітей, ігнорувати досягнення кожної конкректної дитини, бо це неодмінно відіб’ється на подальших результатах.
Що визначає наступність: розуміння та хибні думки
Найпоширеніша відповідь на це запитання — наступність визначає зміст. Навчаючи дітей, ми йдемо від простого до складного відповідно до принципу поступового ускладнення освітнього матеріалу. Це так, але наступність це не лише зміст освіти.
Наступність також передбачає:
• актуалізацію життєвого досвіду дітей — що саме я вже знаю, вмію, можу;
• спрямування на новий досвід — що я хочу, мені цікаво;
• заохочення до пізнання — подивлюся, послухаю, з’ясую, дізнаюся, зроблю, поцікавлюся думкою іншого, виражу власне ставлення.
Закони розвитку дітей непорушні. Але умови, в яких зростають діти, постійно змінюються. Саме ці умови і визначають наступність.
Аби забезпечити безперервність освіти, педагогу потрібно впливати на:
• зону найближчого розвитку —
- те, що дитина здатна опанувати в найближчий час у певному віці;
• актуальну площину розвитку —
- те, що є вартісним для розвитку дитини в певному віці в даних умовах;
• провідну діяльність —
- ту діяльність, яка забезпечує виникнення і формування новоутворень певного віку.
Деякі педагоги розуміють наступність дошкільної та початкової освіти як «трошки школи в садочку і трошки садочка в школі». Аби забезпечити легкий перехід від однієї ланки до наступної, треба пристосувати дітей до нових соціальних умов, запобігти їхній дезадаптації.
При цьому, на жаль, часто відбувається підміна понять. Причиною є розбіжність у розумінні сутності понять:
• провідна діяльність;
• психологічна зрілість;
• формат взаємодії дорослого з дітьми.
У дошкільному періоді провідна діяльність — гра. Результатом оволодіння цією діяльністю є готовність дитини опановувати наступний вид провідної діяльності — учіння. Це не означає, що в школі гра зникає. Навпаки, у школі гра має набути нового рівня. Цей новий рівень гри спирається на рівень сформованості таких ігрових умінь дітей, як-от:
• приймати роль;
• діяти за правилами;
• грати разом;
• розгортати сюжет.
Новий рівень дитячої гри продовжує, розширює та поглиблює попередній. Гра у школі не замінює навчання. Вона покликана урізноманітнювати способи опанування навчальними діями — учінням. Тоді педагог може розраховувати на позитивний ефект гри під час навчання.
Вікова психологічна періодизація не співпадає зі структурою школи. У шість років (на сьомому році життя) дитина може розпочати навчання в школі. Але саме на сьомому році життя вона переживає чергову вікову кризу, переходить на якісно новий рівень розвитку. Саме в цей час у неї формується психологічна зрілість, виникає внутрішня позиція школяра. Під час зміни умов розвитку та навчання відбувається дозрівання дитини. Зміцнюються необхідні для успішного опанування навчальної діяльності здатності, вміння, навички, психічні процеси. І саме це потребує особливої уваги педагогів.
Від рішення батьків залежить початок шкільного навчання. Тому шестирічні діти перебувають разом із п’ятирічками в дитячому садку, а семирічні — із шестирічками у школі. Здатності та вікові можливості таких дітей суттєво різняться. При цьому кожна дитина має індивідуальний темп розвитку. В результаті період переходу від одного етапу розвитку до іншого штучно розтягується. Зрозуміло, що педагоги та батьки мають діяти в інтересах конкретної дитини. Необхідно зіставляти та об'єднувати параметри розвитку старшого дошкільника з точки зору вихователя та учителя:
• фізичні,
• інтелектуальні,
• емоційні,
• психологічні,
• соціальні.
Саме це допомагало б правильно визначати час переходу дитини у школу.
Вихователь і дошкільники, учитель та учні взаємодіють по- різному. У закладі дошкільної освіти діти перебувають в умовах, які наближені до домашніх. Вихователь організовує життєдіяльність дітей протягом усього дня: проводить заняття — прототипи майбутніх уроків, супроводжує режимні моменти. Призначення дитячих садків — допомагати батькам у вихованні. Звідси міф про те, що вихователі тільки наглядають за дітьми. У школі умови зовсім інші. Там навчають. Учитель проводить уроки, організовує перерви між ними, визначає діяльність у другій половині дня з огляду на темп та результати діяльності в першій. У вчителя інші функції — зменшується необхідність догляду за дітьми, збільшується педагогічна складова.
У житті дитини вихователь і вчитель мають різні призначення. Об’єднати їх і забезпечити наступність у діяльності дасть змогу спосіб взаємодії з дітьми, який побудований на принципах педагогіки партнерства.
Педагогу треба усвідомлювати цінність кожного періоду життя дитини. Робити його проживання цікавим, якісним, корис-ним, продуктивним для дітей. Постійно зважувати на резуль¬тати їхньої діяльності, спілкування, взаємодії із суспільним оточенням та природним довкіллям. Пам'ятати про необхідність збереження досягнень дитини та опору на них під час наступних кроків.
Як забезпечити наступність у час змін
Всі, хто намагається бути в курсі реформи, прагнуть устигнути за чимось новеньким та неодмінно спробувати це в освітній роботі. Не завжди саме це є доцільним чи можливим. Наразі ми маємо відкритий доступ до величезного обсягу інформації, яка стосується реформи освіти в Україні. Педагоги запозичують в Інтернеті та інших джерелах, адаптують у своїй роботі світові та європейські тенденції в освіті, моделі, підходи, конкретні методи та прийоми. Проте, як звичайному (не хочу нікого образити!) вихователю та вчителю не загубитися у цьому потужному потоці? Адже головне — не нашкодити дітям.
Відповідь на запитання проста — не застосовуйте все підряд. Треба вивчати і добирати те, що підходить саме вам, відповідає стилю вашої роботи, потребам ваших вихованців чи учнів. Необхідно враховувати реальні умови праці, можливості дітей і не засмучуватися, якщо певний матеріал не можете застосувати. А також, не перекладайте відповідальність за якість освітнього процесу на когось чи на щось на кшталт «як би у мене був Інтернет і ноутбук..., були інші меблі/обладнання..., кількість дітей групі/класі була меншою... тощо». Звісно, що перепони необхідно долати. Той, хто хоче, завжди шукає можливості, а не причини. Варто спробувати, і вам сподобається! Діти відчувають добрі наміри, прагнення і завжди відповідають взаємністю.
Діти потребують педагога, який:
• не соромиться показати, що він чогось не знає або не може, але хоче дізнатися і навчитися;
• враховує інтереси дітей і готовий діяти поза своїм планом освітньої роботи;
• не боїться порушень дисципліни та втрати авторитету;
• має власні позицію, думку, судження;
• визнає перед дітьми власні помилки;
• радіє разом з дітьми, співчуває їм, підтримує;
• уміє опановувати свої емоції та не перекладає їх тягар на дітей.
Що слід робити педагогу:
• обирати зміст та інструментарій освітньої роботи виважено, усвідомлено;
• не «забігати» наперед;
• радитися, обмінюватися досвідом, думками, враженнями;
• цікавитися, глибоко вивчати, «випробовувати на собі» інновації;
• відповідально приймати рішення щодо того чи того методу чи прийому перш ніж застосувати його в роботі з дітьми.
Забезпечити розумну наступність можливо! Для цього потрібен діалог — діалог партнерів. Позиція вертикалі «ви повинні» (вихователі розуміють про що мова) або «це ваша робота» (тут вже вчителі знають про що йдеться) неприпустима. У конструктивному діалозі центром уваги має бути ДИТИНА, її потреби, інтереси, можливості. Бо ми — дорослі — ведемо її по життю. Вихователі й учителі мають ліпше орієнтуватися в результатах, до яких прагнуть; дотримуватися балансу — не прискорювати та не уповільнювати темпу розвитку дитини; адекватно обирати шляхи: зміст, прийоми, методи, способи педагогічного впливу. Ми — батьки й педагоги —маємо довіряти одне одному, дослухатися одне до одного. Важливими є спільне розуміння та об’єднання зусиль.
