П'ятирічні діти сьогодні в центрі уваги науковців та педагогів усього світу, що пояснюється величезними можливостями цього вікового періоду для розвитку особистості. Водночас найбільш ак­туальне питання, яке хвилює батьків, — це підготовка до школи. Здебільшого мами й тата вихованців вбачають ЇЇ у систематичному натаскуванні з читання, письма, мате­матики, а потім дивуються, чому першокласник зі, здавалося б, належним розумовим розвитком у шкільному навчанні не має успіхів.

Унікальність періоду старшого дитинства по­лягає в тому, що сповнені любові і довіри до навколишнього світу діти почуваються в ньому ко­ролями. Вони переконані: цей світ належить їм і ставляться до нього з почуттями приязні, прихиль­ності, любові — тобто перебувають у повній гармо­нії зі світом. Тому батьки та педагоги надзвичайно уважно мають підходити до розвитку, виховання й навчання п'ятирічних.

Не можна погодитися з прагненням дорослих якомога раніше розпочати систематичне навчання дітей, адже цим вони руйнують гармонію дитячо­го світосприйняття. Дуже хотілося б, щоб батьки п'ятирічних розуміли: систематичне навчання та підготовка до школи — різні речі. Залишмо сис­тематичне навчання вчителеві майбутнього першо­класника, адже це — завдання школи.

У дошкільному віці важливо розвинути в дитини психічні процеси, пізнавальну активність, сформу­вати в неї комунікативну компетентність, навички самообслуговування.

На допомогу дорослим у розв'язанні цих завдань рекомендуємо метод гри та праці.

ГОТУЄМО ДО ЖИТТЯ, ПРИВЧАЄМО ДО ПРАЦІ

Спостереження за взаєминами дітей і дорослих у побуті показало, що саме може заважати вихо­ванню самостійності у дітей. Тож радимо батькам, які постійно поспішають, серйозно замислитися. їм ніколи чекати, поки дитина сама вмиється, вдяг­неться, застелить ліжко, розчеше волосся, застібне ґудзики чи зашнурує черевики. Звісно, дорослі можуть це зробити набагато швидше за сина чи доньку. Але ж чого тоді нарікати на несамостійність дитини у більш старшому віці і дивуватися її безпо­радності, коли "помічників" немає поруч?

Погодьмося: неохайна, розхристана дитина, яка не володіє елементарними навичками самообслу­говування, навіть дуже здібна й розумна, може ви­кликати насмішки та стати об'єктом для кепкування однокласників. От і виходить подекуди, що хлопчик або дівчинка, в яких за розумовим розвитком були всі шанси на успіх, у школі раптом опиняються в принизливому становищі, вийти з якого їм буває л дуже непросто. Це спричинює депресію малого" учня, відбиває охоту до навчання.

Тож, шановні батьки і педагоги! Не поспішайте "збагатити" дитину якимись особливими знаннями з інформатики, скажімо, а навчіть їх прибирати й мити посуд після себе, підмітати підлогу, майстру­вати власноруч (з вашою ненав'язливою допомо­гою) якісь нехитрі вироби, робити прості покупки в магазині, виконувати елементарні доручення. До­помагайте малюкам ставати вмілими, впевненими в своїх силах.

Нехитрі трудові навички дуже стануть у при­годі в школі. Привчена до порядку дитина не гая­тиме марно часу ні в школі, ні вдома: швидко й аку­ратно розкладе, а потім збере свої речі, її зошити й книжечки матимуть охайний вигляд, оскільки їх не запихатимуть поспіхом у рюкзак, і не виникатиме проблем з тим, що невідомо куди постійно пропада­ють ручка, носовичок, змінне взуття тощо.

Самообслуговування — перший вид справж­ньої праці, до якої залучають дітей. Догляд за сво­їм тілом, одягом, предметами побуту — ця робо­та триває протягом усього життя людини. Новітні технології здатні полегшити її, але відмінити повною мірою не зможуть ніколи. Вмиватися ж, витирати ніс, розчісуватися, чистити зуби, сте­жити за своїм зовнішнім виглядом та речами людина має сама. Оволодіння навичками само­обслуговування — важливий крок до самостій­ності, а отже, й до незалежності дитини.

Господарсько-побутова праця — дру­гий, не менш важливий вид праці дошкіль­нят. Візьміть за правило давати малюкові трудові доручення. Якісь із них можуть бути тимчасовими (допомогти накрити стіл до вечері, помити миску домашнього улюблен­ця), а якісь — постійними (акуратно складати іграшки, взуття своє та інших членів родини у передпокої, стежити за наявністю серветок у серветниці тощо).

Праця в природі — найцікавіша для ді­тей, адже вона — джерело найяскравіших вражень, дає можливість діяти з живими об'єктами, які своїм станом реагують на їхні к дії. П'ятирічні діти здатні доглядати за кімнатними, садовими, городніми рослинами, а також за окремими свійськими й декора­тивними тваринками.

Дітей часто цікавить навіть не результат, а сам процес праці (копання, розпушування землі, поливання рослин, годування тварин). Приваблює можливість самостійного пізнання (багато ціка­вого можна знайти, скажімо, просто копаючи ямку в землі для висаджування, наприклад кореневищ жоржин: тут і різні кольори та стани ґрунту, всіля­кі дрібні корінці, маленькі створіння, що живуть у землі тощо), а також рівноправного спілкування з дорослими ("Я з вами!"), прагнення отримати від них позитивну оцінку своїх дій ("Ти — наш помічник, зовсім дорослий, що б ми без тебе робили!") та відчуття причетності до родини ("Ми всі разом").

Таким чином, змалку виконуючи елементарні трудові дії, дитина стає самостійною, відповідаль­ною, активною, ініціативною, вчиться розуміти й виконувати вказівки дорослих, спілкуватися з нав­колишніми людьми.

НАВЧАННЯ У ГРІ

П'ятирічний вік — найсприятливіший для розвит­ку всіх пізнавальних процесів: уваги, сприйняття, мислення, мови, уяви, пам'яті. Та це не означає, що дитину треба вчити, як школяра. Найприродніша діяльність дошкільнят — гра, саме у ній і криєть­ся "ключик" до ефективного навчання.

Перевага гри перед будь-яким іншим видом діяль­ності полягає у добровільному підпорядкуванні дити­ни певним правилам, дотримання яких дає задово­лення, привчає до дисципліни, що дуже важливо для навчання у школі. Позбавлення дітей цієї діяльності або зменшення часу гри заради навчання зумовлює виникнення негативних емоцій та поведінкових ре­акцій. Краще ускладнити ігровий матеріал, зробити його логічним, інтелектуальним, тобто таким, щоб, діючи з ним, дитина думала й розмірковувала.

Дорослі мають усвідомлювати: перехід від гри до навчальної діяльності є переломним у житті дитини. Нове становище малюка в колі тих, хто його ото­чує, визначається насамперед тим, що віднині на­вчання стає обов'язковим для нього. За результати своєї навчальної діяльності дитина відповідає пе­ред дорослими, що вона швидко усвідомлює. І це починає її пригнічувати. Обмеження свободи та бажань пригнічує фізіологічні та психічні процеси малого школяра, погіршує його настрій, зумовлює швидку втомлюваність, призводить до безініціативності, неврозів та інших захворювань.

А в грі 5-6-річна дитина, як губка, вбирає та лег­ко запам'ятовує пізнавальну інформацію. Науково доведено: малюк у цьому віці запам'ятовує стіль­ки матеріалу, скільки не запам'ятає потім ніколи в житті. Сприяти цьому можуть словесні ігри, адже п'ятирічні вільно вживають у своєму мовленні сино­німи, антоніми, розрізняють голосні й приголосні, можуть визначити кількість складів у словах, місце звука в слові (на початку, в середині, в кінці).

Причин зникнення з життя дітей ігор та збіднен­ня їхнього змісту кілька: брак вільного часу для ігор, обмеження ігрового простору, відсутність партне­рів тощо. У дитячому садку партнерами дітей є інші діти, а в родинному колі ними мають стати батьки. Проте останні часто не надають належного значен­ня іграм зі своїми синами й доньками. Зате прояв­ляють посилену увагу до дітей, коли вони йдуть до школи. Ось тоді починаються і контроль, і заборо­ни, і покарання.

А між іншим, учити малюка у грі — велике задо­волення. Хочете розвивати його увагу, пограйте з ним у гру "Чого не стало?" або "Що змінилося?": покладіть перед дитиною 7-10 різних предме­тів (іграшки, посуд, кольорові листівки тощо). За­пропонуйте спочатку уважно розглянути все це, запам'ятати, а потім заплющити очі. Заберіть якийсь предмет (або поміняйте предмети місцями). Дайте сигнал розплющити очі. Дитина має сказати, які зміни сталися. Щоб гра стала ще цікавішою, по­міняйтеся ролями: дитина змінюватиме ситуацію, а ви вказуватимете на зміни.

Щоб розвинути зорове сприймання та мислення дошкільника, пропонуйте ігри на класифікацію на зразок "Четвертий зайвий". Покладіть перед ним картинки із зображеннями різних предметів, на­приклад автобуса, вантажівки, тролейбуса і трам­вая. З чотирьох предметів один — зайвий. Дитина має вказати на цей зайвий предмет і пояснити свій вибір, а потім попросіть одним узагальнювальним словом назвати решту предметів (у нашому випадку — пасажирський транспорт). Картинок із зображеннями предметів, об'єднаних у групи за спільною ознакою, може бути дуже багато.

Розвивати логічне мислення допомагають ігри "Розклади за порядком". Дитині пропонують низку ілюстрацій до казки або картинок з однієї теми, але розкладених безсистемно. Треба ді­брати ілюстрації в порядку послідовності подій. Так формуватиметься вміння бачити послідов­ність, простежувати логічну закономірність та об­ґрунтовувати свої дії.

Корисні для розвитку логічного мислення конструкторсько-будівельні ігри. Не пропускайте найменшої нагоди пограти з дітьми: плануйте ра­зом будівлю, добирайте матеріали, порівнюйте їх, сперечайтеся. Головне — спонукайте дитину роз­мірковувати. Якщо ж у вас немає часу, запропонуй­те ^малому самому побудувати щось цікаве. Сприяє розвитку мислення складання за схемою-зразком, починаючи з простих візерунків. Кубики, різні го­ловоломки, мозаїку цікаво викладати точно за кар­тинкою, орієнтуючись на колір, форму, величину.

А от сидіти біля телевізора для дитини дуже не­корисно. І навіть не тільки через те, що випромі­нювання екрана шкідливе для її організму, а зміст телепередач не витримує критики педагогів і психологів. Відомий художник і філософ — Мико­ла Реріх колись влучно сказав з цього приводу: "Вмикаючи телевізор, ми вимикаємо свідомість".

СПОНУКАЄМО ДО ПІЗНАННЯ

П'ятирічна дитина активно пізнає довкілля, що сприяє розширенню її кругозору. Допомогти ма­люкові отримати саме наукову інформацію мож­на в домашніх умовах завдяки читанню дитячої літератури, енциклопедій, в яких науково, доступ­ною мовою дається інформація про навколишній світ. Читати може хтось зі старших членів родини, добре щоб це був тато. Дитина отримає знання про космос, стародавній світ, людське тіло, тварин та рослини, країни, винаходи та ін. А проведений разом з рідною людиною час сприятиме налаго­дженню теплих взаємин та порозумінню.

Маємо уважно ставитися до запитань дитини: не відповідати їй стисло: "так" чи "ні", намагатися давати розгорнуту відповідь, запитувати думку са­мої дитини.

— Чому зараз зима? Доведи. Чому жабку не мож­на тримати вдома? Поясни. Про що мурчить коше­ня? Переклади його мурмурнявську мову, — такі за­питання спонукають малого думати й міркувати.

Якщо хочете, щоб у вашої дитини не виникали труднощі з письмом, коли вона піде до школи, зро­біть усе можливе, щоб якнайкраще підготувати її руку до письма. Але не поспішайте з ручкою та зошитом. Краще нехай ліпить з пластиліну й тіста, вирізає з паперу й тканини, клеїть на картон жолу­ді, мушлі й каштани, малює. І тоді вона з легкістю оволодіє в школі письмом.

КОЛИ Ж ІТИ ДО ШКОЛИ?

І наостанок ще одна засторога, що стосується питання, коли віддавати дитину до школи — у шість років чи залишити ще на рік у дитячому садку.

Показники готовності дитини до шкільного навчання

• Молочні зуби змінилися на постійні.
• Є бажання стати учнем.
• Уміє дотримуватися правил і вимог, установле­них дорослими.
• Уміє рахуватися з думкою іншого, доброзичливо взаємодіяти, налагоджувати спільну діяльність.
• Протягом ЗО хвилин і більше може займатися однією справою.
• Здатна доводити розпочату справу до кінця.
• Може близько до тексту переказати казку чи не­велике оповідання.
• Уміє скласти розповідь за малюнком, ілюстра­цією у книжці або репродукцією картини худож­ника: передає сюжет, виділяє головне й деталі,
  передає загальний настрій зображеного.
• Уміє лічити в прямому і зворотному порядках у межах 10, складати й розв'язувати задачі на до­давання та віднімання.

Якщо хоча б один з цих показників відсутній, не поспішайте саджати малюка за шкільну парту. Од­нак те, що дитина залишилася в дитсадку, важливо коректно обґрунтувати, щоб малюк сприйняв це як норму, а не покарання.

Малюка ж зі сформованою дошкільною зрілістю у садку затримувати не слід. Адже він хотів, готу­вався до школи, всі утверджували його в думці, що він уже великий і раптом — знову до садочка! А тим часом однолітки пішли до школи! То що, він гірший за них? Знову маленький?

У дитини відразу знижується самооцінка, вини­кає недовіра до дорослих — членів родини та ви­хователів. Взаємини з однолітками забарвлюють­ся негативними емоціями — виникають образа й заздрість, що може перерости в агресію. Можуть зіпсуватися й взаємини з дорослими: дитина пе­рестає слухатися, а прояви негативізму щодо їхніх л вимог набувають стійкого характеру. Тобто зникає " гармонія між дитиною та навколишнім світом.

Погодьмося: не віддаючи до школи фізично та психологічно готову до цього дитину, батьки інко­ли більше дбають про себе, аніж про неї. Можливо вони на рівні підсвідомості прагнуть віддалити той час, коли доведеться щодня перейматися виконан­ням дитиною уроків та шкільних вимог, міркувати, як організувати свій час на роботі, щоб встигнути о дванадцятій дня забрати сина чи доньку зі шко­ли, стежити за оцінками тощо. Проте, виграючи рік відносного спокою, батьки програють у більшому — взаєминах з дитиною, а також значно зменшують її шанс на успішне шкільне навчання, адже втра­чається інтерес до школи, знижується рівень мо­тиваційної готовності до навчання, воно перестає приваблювати як основний вид діяльності.

Тож, усвідомлюючи важливість і специфічність періоду дошкільного дитинства між п'ятим та шос­тим роками життя, звертаємося до батьків: будьте уважні до свого малюка й зробіть його входжен­ня у новий — шкільний — етап життя таким, щоб не порушилася гармонія в його душі. ■

© "Дошкільне виховання", 2013, № 11