ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………4
РОЛЬ І АКТУАЛЬНІСТЬ ПОСІБНИКА ЯК ЗАСОБУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ…………………………………………….5
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………10
ДОДАТКИ…………………………………………………………………..11
ВСТУП
У кожну історичну епоху виховується не абстрактна людина, а представник того чи іншого народу, носій певної національної культури. Сьогодні перед нами поставлено завдання виховати інтелектуальну, інтелігентну, високогуманну людину, патріота свого народу, землі своїх батьків.
Нині настали сприятливі умови для подолання духовного занепаду нашого суспільства, відродження та розвитку національної освіти, культури. Настав час сприймати нашу історію очима і серцем українського патріота. Немає сумніву у тому, що нам ще багато разів доведеться заглиблюватися в наше минуле, щоб у скарбниці давньої краси – народній культурі – черпати сили для подальшого руху вперед.
Звертаючись до історичних святинь, прагнучи осягнути споконвічне, нетлінне, маємо чітко усвідомлювати: животворним корінням, що першим чутливо вбирає цілющі соки, є дошкілля. В цьому його безумовний пріоритет і першозначення. Саме дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ виховного процесу. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість. Адже все, що закладається дитині в період навчання і виховання в дитячому садку визначає в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і загального розвитку.
Вивчення праць В.Сухомлинського, С.Русової, К.Ушинського показує, що виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу. Без ознайомлення в сім’ї, дитячому садку, школі з культурою свого народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів не можна і говорити про успіх патріотичного виховання.
РОЛЬ І АКТУАЛЬНІСТЬ ПОСІБНИКА ЯК ЗАСОБУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Виховання менталітету та духовності у наймолодшого покоління нашої держави не може бути повноцінним без прилучення його до історії духовної національної культури України.
Відповідно до вимог Програми виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина», дітей усіх вікових груп, передусім, знайомлять з українським національним (класичним) одягом, як жіночим, так і чоловічим.
З метою з’ясування рівня сформованості знань дітей старшого дошкільного віку про український національний одяг, нами, ще на початку навчального року, були проведені бесіди з дітьми, які дозволили дати характеристику сформованих знань за трьома умовними рівнями. (Таблиця 1).
Критерії, показники та рівні сформованості знань дітей
про український одяг
|
Рівні |
Критерії та показники уявлення
|
Емоційні переживання та ціннісні ставлення |
Розвиток мовлення |
|
Високий
|
Діти можуть розкрити значення поняття «національний одяг», впізнають, називають елементи національного жіночого та чоловічого одягу (традиційного та регіонального), з чого він зроблений, його особливості вміють його, розрізняти. |
Дитина усвідомлює свою приналежність до української нації, любить своїх пращурів, з емоційним піднесенням сприймає заняття з народознавства. Дитині подобається український національний одяг, побут українців, обряди та свята. Вона демонструє шанобливе ставлення до культурної спадщини нашого народу, його національної специфіки. |
Дитина знає назви одягу, може розповісти про національні особливості одягу українців, про буденний та святковий, жіночий та чоловічий одяг, їх відмінності. Має багатий словниковий запас слів. |
|
Середній |
Діти можуть розкрити значення поняття «національний одяг», впізнають, називають елементи національного жіночого та чоловічого одягу (традиційного та регіонального), вміють його, розрізняти. |
Усвідомлює свою приналежність до української нації, любить своїх пращурів, з емоційним піднесенням сприймає заняття з народознавства. Дитині подобається український національний одяг, побут українців, обряди та свята. Виявляє стійкий інтерес до народознавчих занять. |
Знає назви одягу, може розповісти про національні особливості одягу українців, про буденний та святковий, жіночий та чоловічий одяг, їх відмінності. Має багатий словниковий запас слів.
|
|
Достатній |
За допомогою запитань діти можуть розповісти про національний одяг українців, відмінності жіночого і чоловічого одягу. Називають окремі ознаки національного одягу, але не завжди вони є правильними.
|
Діти люблять, цінують свою батьківщину, усвідомлюють себе українцями, з цікавістю ставляться до уроків з ознайомлення з українським одягом, виявляють бажання носити елементи українського одягу. Діти цікавляться та самостійно розповідають про предмети народного одягу, їх виготовлення та призначення. Виявляють захоплення розповіддю дорослого. |
Знають назви одягу, призначення і назви елементів українського костюму, охоче розповідають про національний одяг українців.
|
Додатково, разом із бесідами проводилися різноманітні узагальнюючі дидактичні вправи та ігри. Такі, як «Добери потрібні речі», «Український національний одяг», «Одягни ляльку в український національний костюм», «Бабусина скриня» (Додаток 1).
Аналізуючи виконання дітьми цих вправ та ігор, ми помітили, що більшість дітей не проявляло стійкого інтересу до предметів українського костюму та їх призначення. Дошкільники швидко відволікалися, заважали працювати іншим дітям. Частина дітей за допомогою допоміжних запитань змогли дещо розповісти, але розповіді були скудними. Дошкільники не правильно називали деталі українського одягу, користувалися сучасними словами для опису елементів українського костюма, мало знають про призначення окремих його елементів. Отже, загальні знання дітей не виявилися високими.
Звичайно, що така ситуація потребувала серйозної роботи, спрямовану на ознайомлення дошкільників з національним вбранням та його регіональними різновидами. Адже, ще К. Д. Ушинський наполягав, що курс вітчизнознавства має бути пристосований до «горизонту кожної місцевості, оскільки дітям властивий інстинкт місцевості, любов до краю, де вони народилися і зросли». Думки К. Д. Ушинського є особливо актуальними сьогодні, у часи відродження національної культури України, коли принцип краєзнавства знайшов своє втілення у курсі народознавства та причетності до нього дітей з раннього віку.
Саме тому, у нас виникло бажання в цікавій нетрадиційній формі ознайомити дітей із національним одягом різних регіонів України. Ознайомлення дітей з регіональним національним одягом ґрунтується на краєзнавчому принципі, який і відстоював К.Д. Ушинський. Ігнорування цим принципом призводить до відриву майбутнього від минулого, до порушення історичного ланцюжка, до руйнування закономірної єдності поколінь, яка закодована в історії кожного народу, кожної нації.
Втілення принципу краєзнавства в життя в роботі з дошкільниками тісно пов’язане з принципом регіонального підходу в ознайомленні з народознавчим матеріалом. Так, побут, звичаї і традиції Буковини, Поділля, Полісся, Полтавщини, Київщини та Львова мають суттєві відмінності. Вони відбивають природу кожної місцевості, умови життя та праці, психологію народу, їхню діалектну мову, говірки, зрозумілі мешканцям лише певного етнічно-територіального району.
Відповідно до принципу регіональності, дітей потрібно знайомити з одягом певної місцевості та його назвами, прийнятими у цьому регіоні, поступово. Тільки у назвах верхнього жіночого та чоловічого одягу спостерігається розмаїття: кожух (свита, опанча, манта, сіряк, сірманя), плащ (корзно, килія), штани (порти, гачі, шаровари), сердак (жупан, свитка, кунтуш), фартух (попередниця, хвартух, плахта), спідниця (димка, мальованка, юпка), безрукавка (керсетка, катанка, андарак, киптарик, лейбик, бунда).
Тому, спочатку нами було зібрано та систематизовано історичний краєзнавчий матеріал з даного питання (Додаток 2). І відповідно до нього власноруч виготовлені м’які ляльки та пошито до них жіночі українські костюми Буковини, Поділля, Полісся, Полтавщини, Київщини та Львова. Також розроблено систему занять, ігрових дидактичних ігор, вправ та завдань з використанням даних ляльок, підібрано художньо-літературний матеріал. (Додаток 3)
Слід підкреслити, що для дитини дошкільного віку характерні короткочасність інтересів, нестійка увага, втомлюваність. Тому неодноразове звернення до однієї і тієї ж теми, але за допомогою різних методів та прийомів, лише сприяє розвитку у дітей уваги і тривалого збереження інтересу до однієї теми. А щоб цей процес був цікавим і корисним, в нагоді стане наш посібник, який має інформаційний та духовно збагачувальний характер. Та спрямований на поступове формування у дошкільників знань про український національний одяг та його різновиди, відповідно до місцевості проживання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Базовий компонент дошкільної освіти/ Науковий керівник: А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф, д-р пед. наук; Авт. кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л., Гавриш Н. В., Долинна О. П., Ільченко Т. С., Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М. А., Низковська О. В., Панасюк Т. В., Піроженко Т. О., Поніманська Т. І., Сідєльнікова О. Д., Шевчук А. С., Якименко Л. Ю. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.
Ніколаєнко В. М. Народознавство в дошкільному навчальному закладі. 2—6 років. — X: : Вид. група «Основа», 2010. — 207, [1] с. : іл. — (Серія «ДНЗ. Вихователю»)
Фоменко Е. В. Формування національної самосвідомості, дітей.— X.: Вид. група «Основа», 2009.—121, [7]с.: іл.—(Серія ДНЗ.Вихователю»)
Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посіб. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Вища шк., 2002. – 407 с.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. К., 1991.
Матейко К. І. Український народний одяг. К., 1977.
Ніколаєва Т. Історія українського костюма. – Київ /Либідь. 1996. - С. 5-13.
Ніколаєва Т. О. Історія українського костюма. К., 1996.
Стамеров К. Нариси з історії костюмів. – Київ /Мистецтво, 2007. – С. 168-170.
Ушинський К. Д. Проблеми розвитку народної освіти/ Вибр. Пед. твори: В 2 т. – С. 101
Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів: Фенікс 1994. – 608 с. геВИ, с. 518-519
Українське народознавство / За ред. д-ра іст. наук С. П. Павлюка,канд. іст. наук Г. Й. Горинь, доктора філол. наук Р. Ф. Кирчіва. Львів, 1997.
Інформаційні ресурси Інтернету.
