Численні дослідження, проведені за кордоном, засвідчили про те, що ті діти, які мають погані манери, майже не користуються популярністю серед своїх однолітків. Тоді як ввічливі мають низку переваг як в дитинстві, так і пізніше, в дорослому житті: в ході переговорів з роботодавцями частіше перевага надається шукачам роботи, які проявляють чемність і такт. Тому дуже важливо потурбуватися про те, щоб ваші діти вміли себе гарно поводити.
Одного разу я спостерігала таку ситуацію. Під»їхала легкова машина. Вийшов дідусь, відкрив дверцята, протягнув руку дитині. Хлопчик поклав свою маленьку долоньку в дідусеву і вони попрямували до поштового відділення.
Дідусь не поспішав, йшов тихою ходою, налаштовуючись на кроки малюка. Хлопчик привітно заглядав дідусеві в обличчя, щось запитуючи. Вони зайшли в приміщення, а я подумки пораділа за дитину: виросте з почуттям власної гідності, бо хоч він і маленький зараз, а ті, хто поруч вміють поважати його людську гідність.
Через декілька хвилин дідусь вийшов з приміщення на вулицю, несучи велику сумку. За ним – напевно мати хлопчика – тягнула дитину, ніби якийсь непотріб. Хлопчик плакав, аж надривався (з усього видно хотів іти з дідусем). Молода жінка йшла швидкими кроками, дитя не встигало за нею, спотикалося, падало, а вона, не зважаючи ні на що, притягла його до машини, вкинула силоміць на заднє сидіння, сама сіла наперед і машина поїхала. Хлопчик ридма плакав – шкода було це бачити і чути. Я подумала: зараз хлопчик маленький і безпомічний, але він колись виросте. Сьогодні мама сильна, а він слабенький. Колись його мама стане слабою і немічною, а він буде сильним і здоровим чоловіком, як же тоді він буде ставитися до неї – з повагою чи зневагою? Сьогодні вона привчала дитину до грубощів, принижувала її людську гідність. Для малого це був справжній стрес.
Зухвалість і грубощі самі по собі не з»являються на пустому грунті. Досить часто самі дорослі своєю поведінкою провокують дитину теж проявляти ці якості. Я не знаю випадків, коли б дитина на ввічливе звертання відповіла грубощами. Грубість і зухвалість з»являються тоді, коли її не розуміють, не поважають і принижують. Це захисна реакція. Дуже погано, коли вона вчасно не усувається і переходить у звичку. Грубе ставлення до однієї людини переноситься на інших. Ваша дитина буде невдоволена всіма, тому що невдоволені ви нею. Якщо син чи дочка почали проявляти грубощі, постарайтеся перш за все з»ясувати, що є основною причиною.
Буває і так, що грубу поведінку дитина просто наслідує від когось, не усвідомлюючи всієї непривабливості свого становища. Наприклад, син перестає вітатися з сусідами, не поступається місцем в автобусі старшим, закриває перед самим носом людини двері і т.п. Починає промовляти на вашу адресу фрази, якими діти обмінюються між собою на вулиці: «Ти мені не начальник», «Ти нічого не розумієш», «Я не хочу говорити з тобою на цю тему» і т.п. Ви просите доньку помити посуд, а вона відмовляється: «Сама помиєш». Що робити в такому випадку?
Відразу ж виявляйте грубощі, вказуючи на них. При цьому ви звертаєте увагу саме на її нешанобливу поведінку, а не на особистість дитини. Чітко вкажіть, якої саме поведінки ви чекаєте від неї: «Я розмовляю з тобою, а ти повернувся до мене спиною і дивишся у вікно. Це нечемно, прошу тебе так більше не робити». Якщо дитина грубить, не вступайте з нею в суперечку і не обговорюйте ніякі важливі питання. Скажіть: «Я не маю наміру слухати твої образи. Якщо хочеш про щось домовитись, говори нормально». Попередьте про те, що в разі повторення грубощів, ви будете застосовувати «штрафні санкції». Обговоріть разом, якими саме вони будуть. Будьте спокійними і стриманими, не підвищуйте тон, за такої умови ваші слова будуть звучати для дитини більш переконливо.
